Шаніна Олена,

учитель фізичної культури

Кам’янський НВК ЗОШ І-ІІІ ст. – ДНЗ

с. Кам’янка

«ПЕТАНК» ЯК ЗАСІБ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
УЧНІВ З ПОРУШЕННЯМ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ

Інклюзивна освіта – гнучка індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання відбувається за індивідуальними навчальними планами та забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом. Інклюзивна освіта передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку.

Інклюзивна освіта (фр. Inclusif – містить, латин. Includere – укладати, включати) – це особливий підхід до побудови загальної освіти, який передбачає доступність освіти для кожного незалежно від його особливих можливостей і потреб [5].

У ХХІ столітті дітям з особливими освітніми потребами приділяється дуже багато уваги, що позитивно впливає на їх пристосованість до навколишнього середовища. Навчальна програма з фізичної культури для дітей з захворюваннями опорно-рухового апарату потребує удосконалення та включення нових варіативних модулів для всебічного гармонійного розвитку особистості. Тому треба адаптувати навчальну програму до потреб дитини. Найголовнішим для дітей з проблемами опорно-рухового апарату є гармонійний фізичний розвиток.

При достатній компенсації втраченої функції людина може займатися тими видами фізичної діяльності, які їй подобаються. Мета адаптивного фізичного виховання (далі – АФВ) при порушеннях опорно-рухового апарату – це створення бази рухових і психологічних умінь і навичок, які сприяють підвищенню працездатності особистості та її самореалізації у суспільстві.

У освітньому процесі слід добиватися позитивних рухових і емоційних реакцій дитини у відповідь на стимули, як-от посмішка, комплекс пожвавлення, сміх, оскільки саме реакції дитини на стимули дозволяють контролювати процес фізичного виховання. Основними принципами в АФВ є: свідомості й активності, індивідуалізації, доступності, наочності, послідовності, диференційно-інтегральних оптимумів, систематичності, розсіяного м’язового навантаження, міцності. В АФВ загальні дидактичні принципи мають певні особливості, пов’язані із специфікою контингенту тих, кого навчають. Заняття починають із вправ, спрямованих на нормалізацію м’язового тонусу. Всі вправи, котрими розвивають той або інший рух, чергують із дихальними. На фоні загальнозміцнюючих вправ виконують вправи, що нормалізують м’язовий тонус, нейтралізують патологічні (тонічні) рефлекси, добиваються нормалізації амплітуди рухів у всіх суглобах [6].

Загальновідомо, що м’язова діяльність заснована на координованій взаємодії багатьох фізіологічних і біохімічних систем. Ця взаємодія можлива тільки в тому разі, якщо різні тканини та системи організму можуть підтримувати між собою зв'язок. У процесі забезпечення зв’язку між різними системами та тканинами організму велику роль відіграє нервова система, «налаштування» фізіологічних реакцій організму на будь-яке порушення його рівноваги здійснює ендокринна система. Обидві системи разом забезпечують взаємодію та контроль рухів, а також всі фізіологічні процеси, які мають до них відношення. Нервова система функціонує дуже швидко, здійснюючи нетривалий локальний вплив, тоді як ендокринна система функціонує набагато повільніше та має більш загальний вплив. Підтримання організму в гарній фізичній формі допомагає налагоджувати роботу основних систем організму.

Зарубіжна практика свідчить, що значний рекреаційний та інклюзивний потенціал мають такі різновиди боул-спорту, як «Петанк» та «Бочче» (в перекл. з іт. Bocce означ. "куля") – це гра з м'ячем, різновид боул-спорту (boules sport), поруч з боулзом і петанком; походить від найдавніших ігор Римської імперії. Найпоширеніша гра в Італії, частково у Європі і в місцях проживання італійських мігрантів, у тому числі в Австралії, Північній та Південній Америці (де гра відома під назвою bochas), у Венесуелі (bolas criollas), у Бразилії (bocha). Спорт також дуже популярний в Хорватії (boćanje, bućanje, balote), Словенії (balinanje) та південній Франції (ліонський боул) [2].

Бочче на літніх Паралімпійських іграх вперше з'явилося у 1984. Спортсмени за правилами цієї гри класифікуються на різні групи в залежності від ступеня інвалідності. Система класифікації дозволяє спортсменам з однаковими порушеннями конкурувати на рівних.

Атлети класифікуються на такі групи:

ü BC1 – спортсмени з целебральним паралічем, які здатні вдарити або кинути м'яч;

ü BC2 – спортсмени з целебральним паралічем, для яких кидати легше ніж для BC1;

ü BC3 – спортсмени з целебральним паралічем, які не можуть самостійно кинути м'яч на 3 метри, а, отже, вимушені використовувати для цього рампу;

ü BC4 – спортсмени з порушеннями, відмінними від целебрального параліча, що ускладнюють кидання м'яча [3].

У свою чергу «Петанк» (фр. pétanque от прованс. pèd tanco – дослівно «ноги-кіля», оскільки при кидку гравець не повинен відривати ноги від землі, доки куля не торкнеться землі) – провансальський національний вид спорту кидання куль, що дає змогу дитині відчути себе фізично повноцінною в домашніх умовах, тому що більшість дітей з подібними діагнозами проходять індивідуальне домашнє навчання та не мають змоги проявити себе в колективі.

Петанк розвиває силу, спритність, точність, окомір, волю, витримку. Цей вид спорт має велике оздоровче значення, тому що відбувається на свіжому повітрі в будь-яку пору року.

Кулі для петанку виготовляється з металу і являють собою циліндр з діаметром 45–50 мм та вагою 0,7-0,85 кг. Петанкіст обов’язково повинен доглядати за ними. Це необхідно обов’язково робити, тому що кулі петанкіста – індивідуальне знаряддя, яке майже ніколи не підходить іншому гравцю. До того ж, у процесі тренувань або змагання нерідко буває необхідно замінити кулі або кошенет. Всі інші розміри куль правилами не обмежуються і вибираються гравцем відповідно до його смаку, індивідуальних особливостей, зросту, фізичного розвитку тощо. Найкраще кулі мати середнього розміру. Для петанкістів-початківців рекомендується користуватися кулі вагою від 700 до 850 г. Для дівчат і хлопчиків слід використовувати полегшений варіант куль (від 400 до 450 г) [4].

Кулі бувають двох типів: залізні та м’які. М’які кулі можна використовувати для гри навіть у приміщенні, що дуже зручно та безпечно для дитини з порушенням опорно-рухового апарату та оточуючих. Такі учні зазвичай не можуть контролювати силу м’язових скорочень та намагаються якомога сильніше та швидше виконати ту чи іншу вправу. Отже, використання куль для м’якого петанку дають змогу ефективно навчити учнів основам техніки гри та в подальшому перейти на використання залізних куль.

З метою профілактики травматизму на кожному занятті необхідно перевіряти місце його проведення, дотримуватися вимог методики навчання рухових дій, застосовуючи спеціальні бігові вправи, вправи для кидань, підвідні та спеціальнорозвивальні вправи.

Під час проведення уроків з елементами петанку вчитель має застосовувати індивідуальний та диференційований підходи до учнів/учениць. Кулі для петанку можна використовувати не тільки в основній частині уроку, а й під час розминки в якості обважнювача.

Для вивчення учнями техніки гри доцільно використовувати:

1. Спеціальні вправи: стрибки з місця у довжину, вбік, вгору; багатоскоки на одній нозі, з ноги на ногу, поштовхом двома ногами; присідання на одній нозі – «пістолет»; обертання кістю з кулею; жонглювання кулею однією, двома руками; вправи для верхнього плечового поясу; імітація кидків з кулею, без кулі; імітація кидків кошонета; вправи для спини; естафети та ігри.
2. Вправи для розвитку відчуття кулі. Кидки на точність у різних напрямках, у різному темпі, з різних зон, у сполучені різних напрямків, темпів, зон.
3. Вправи на зміну висоти траєкторії польоту кулі (для контролю за якістю виконання вправи можна змінюватися висота).
4. Вправи зі зміною довжини польоту кулі.
5. Вправи для розвитку влучності: кидки у ціль, кидки з попадання в кошонет, кидки з потраплянням у кулі (різноманітні варіанти постановки куль, відстані).

Отже, інтеграція у систему фізичного виховання учнів закладів загальної середньої освіти з особливими освітніми потребами занять з елементами петанку дозволяє розвинути у цієї категорії дітей відчуття впевненості в собі, зацікавленість у веденні здорового способу житті та покращує їх загальний фізичний розвиток.

Література

1. Бочча в Украине: матеріал з Вікіпедії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.boccia.org.ua/boccia-for-rehabilitation/
2. Бочче: матеріал з Вікіпедії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D1%87%D1%87%D0%B5.
3. Бочче на літніх Паралімпійських іграх: матеріал з Вікіпедії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D1%87%D1%87%D0%B5_%D0%BD%D0%B0_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%85_%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%BF%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%85.
4. Петанк: матеріал з Вікіпедії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BA
5. Дмитренко К.А. Працюємо з «особливою» дитиною у «звичайній» школі / К.А. Дмитренко, М.В. Коновалова, О.П. Семиволос. – Х.: ВГ «Основа», 2018. – С.6-13.
6. Осадченко Т.М. Адаптивне фізичне виховання: навчальний посібник /  Т.М. Осадченко, А.А. Семенов, В.Т. Ткаченко. – Умань: ВПЦ «Візаві», 2014. – 214 с.